Художник з Покуття Іван Остафійчук, Лауреат Державної премії імені Т. Шевченка

Володимир Овсійчук
професор Львівської національної академії мистецтв

ХУДОЖНИК З ПОКУТТЯ ІВАН ОСТАФІЙЧУК, ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА

Іван Остафійчук — це явище в сучасному мистецтві, явище глибоко змістовне, енциклопедично складне й багатопрофільне, вбираюче в себе напластування національної культури поряд зі світовою. Його творчий внутрішній світ був підготовлений навчанням у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв) та вивченням скарбів світової культури в музеях Європи та Америки. Проте музеї, досконалістю зібраних у них творів, можливо, лише міцно підтримували в художникові його творчий неспокій, а Покуття, звідки він родом, не тільки дало художню душу, але й розкрило тяжку працю на землі селянина, вічну біду й злиденність, що супроводжували його упродовж усього життя. Про це писали видатні письменники: Марко Черемшина, Лесь Мартович і Василь Стефаник. Не принесла бажаних змін на краще політична реформа, можливо, настали ще гірші часи: висилки в гулаги, Сибір, Казахстан, — придавлене терором все замовкло. Ці страшні події викликали в художника внутрішній спротив: він мовчав, але почав говорити своїм мистецтвом.

Іван Остафійчук досконало знав культуру свого краю, вивчив життя селянина, бо все це у ньому осіло з дитинства, та й він сам прожив крок за кроком усе те, що й його односельчани. Очевидно, тоді просто поставало перед очима тодішнє життя, а образи так і просилися під олівець на папір.    Іван Остафійчук вдався до ілюстрації, — ось у ній можна було розкривати тяжке становище села, посилаючись на літературний твір. Однак його ілюстрації не носили тісного зв’язку з літературним текстом, що було надто спримітизовано і спрощено, та й не відповідало правді життя, а це життя, сповнене горя і сліз, виглядало епосом: воно було героїчним і величним.

Ще задовго до створення ілюстрацій Іван Остафійчук, що шукав можливість торкнутися життя народу, створив серію монотипій на тему народних пісень. Ця серія виставлялась на Україні і в Росії, країнах Європи та Америки, і чогось подібного за характером розкриття поетичної краси народної пісні, образного багатства та епічності змісту ще не спостерігалось в українському мистецтві. Серія свідчила, що в мистецтво прийшов оригінальний і великий талант, вона розкривала велике творче зростання молодого художника. За умінням і подачею образів, за окресленням їх діянь та тісним зв’язком з оточенням — тереном життя і праці — так природно все нагадувало епічні твори нідерландського художника Пітера Брейгеля Мужицького. І це не була парафраза, запозичена Остафійчуком у геніального Брейгеля, — це було власне прочитання, можливо, допінговане Брейгелем, епічної дороги життя українського селянина. То якими могли бути ілюстрації до новел В.Стефаника після пісенної серії?  Напевно, під прикриттям алегорії та асоціацій поставав твір, гідний традицій художників Ренесансу, бо навіть смерть у новелі «Камінний Хрест» піднімалась до героїко-епічних образів, що за своєю трагедійністю та епічною величчю нагадували нескінченну драму «Пієти Ронданіні» Мікеланджело, або ж пасійні муки Христа в українських іконостасах.

Остафійчук як гуманіст-художник не акцентував сцен з патологією страждання, але суть страждань присутня в офортних орнаментальних мотивах із затамованим болем та сумними роздумами над сенсом життя. Художник тактовно уникнув натуралізму сцен, а творив, як у музиці, за настроєм мелодії, лінією провів ту ж мелодику радості й смутку. А велич людини, що на собі несла Камінний Хрест, як образ житейських мук і постійних невдач, хіба не гідна монументу? Ілюстрації І. Остафійчука до новел В. Стефаника викликають роздуми над сенсом життя і призначенням людини на землі. Вони належать до шедеврів української графіки.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *