«Та, що танцює з вітром»

Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (КІПДМ ЛНАМ) – це основа мистецького та культурного життя нашого маленького містечка. Сіро та одноманітно виглядав би Косів без сотень талановитих студентів з усієї України, які часто залишаються тут жити. Постійне вливання молодої «свіжої крові», забезпечує Косову особливий європейський шарм і виймає з міцних лещат провінційності та консерватизму.

Часто буває так, що цікаві і творчі люди не отримують належної уваги зі сторони місцевих ЗМІ. Сьогодні ми будемо спілкуватись із талановитою студенткою нашого інституту — Марією Малихіною, з Тернопільщини. Перед поступленням в КІПДМ, Марія 3 роки вчилась на кравчиню. Зараз вона закінчує 6 курс відділу моделювання костюму кафедри «Дизайн» і нещодавно презентувала на огляд дивовижну творчу роботу «Та що танцює з вітром».

Скажи кілька слів про свою дипломну роботу «Леля» та курсову роботу «Лана».

Пам’ятаю, що ніяк не могла визначитись із філософією колекції, зверталась і до міфології. Леля – старослов’янська богиня весни, краси, любові. Але в проекті були представлені фраки. Оскільки, на той час мені не вистачало майстерності поєднати фраки і старослов’янську міфологію у грамотній еклектиці, – на захистах все було лаконічно «арт-колекція у стилі етно-модерн».

Фото Лана

Щодо роботи «Лана», то моя курсова робота у I-му семестрі 5-го курсу. Нашим завданням було створити колекцію пальт за мотивами архітектури та виконати одну в матеріалі. Лана – скорочено від Роксолана – наша відома і колоритна землячка із непростою долею. Її образ навіяла мені ткана тканина із яскравовираженим турецьким орнаментом. В якості джерела було обрано турецьку блакитну мечеть.

До речі, робота «Лана» зайняла 1-ше місце на міжнародному конкурсі молодих дизайнерів «Водограй» в Косові. Це було пальто із доповненням: сукня, сумочка, рукавички, прикраса на шию, а також двома «друїдами». Вони були необхідні для створення містерії, своєрідного дійства, такі собі «security» для Роксолани.

Фото Леля

Створене пальто – це взагалі перше пошите мною пальто. Низ в розгорнутому вигляді сягає 3,5 м. Пам’ятаю, те було взимку, я дошивала його в ніч перед сесійними оглядами (сова по біоритму) і підкладку пришила занадто натягнуто – внизу пальта утворювались жахливі зморшки. Мені хотілось плакати і сміятись. То була моя 3-тя ніч без сну. Пила каву на кухні і питала в себе; »Марусь, як так можна було? Сім раз відмір, один – відріж». Все-таки переробила. З тих пір перед тим, як пришивати підкладку на машинці, обов’язково перевіряю і вирівнюю на манекені.

Арт-колекція «Та що танцює з вітром» – це не просто робота однієї людини, а спільний творчий проект з декораціями та прикрасами. Назви інших учасників цієї колекції і розкажи про їхню роботу детальніше. Хто тобі допомагав у втіленні задуму і ти би хотіла їм подякувати?

«Та, що танцює з вітром» створена за мотивами робіт майстрині Ярослави Ткачук із доповненням – металевими нашивними прикрасами та фурнітурою. Ця арт-колекція включає в себе дві дипломні роботи кваліфікаційного рівня «спеціаліст» нашого КІПДМ ЛНАМ – одяг та ансамбль нашивних металевих прикрас, над якими спільно працювали я та косівчанка Леся Вінтоняк з відділу художннього металу.

Ще у II-му семестрі 5-го курсу на завдання із композиції та проектної графіки, після доволі тривалих «творчих мук» та пошуків, мене захопила творчість майстрині Ярослави Ткачук. Дуже сподобались її гобелени, їх неперевершений дух, колорит, майстерність виконання, авторська техніка, використання металу. Образ жінок-пташечок у триптиху «Як птахи», гобелени «Турбота» та «Меланхолія», їх тепло та затишок, надихнули мене на створення колекції святкових суконь (курсова робота), та запали у душу настільки, що дану тему я продовжила на диплом.

Та що танцює з вітром

Влітку, перед 6-тим курсом, Леся запропонувала творчу співпрацю. Вона хотіла створити щось неординарне з металу, я погодилась і ми розпочали роботу дуетом. Леся працювала над проектом ансамблів металевих нашивних прикрас та фурнітури, у вигляді пташечок та «будячків», що зустрічаються на тлі триптиху «Як птахи» і беруть свій початок ще з гетьманських портретів козацької доби. Я ж – над проектом колекції одягу. У своїй роботі моя напарниця дуже вміло та майстерно поєднувала техніки гуцульського мосяжництва, для мене було справжнім задоволенням нашивати її прикраси на одяг та відносно нього придумувати декор.

Фурнітура Лесі Вінтоняк

Загалом «Та, що танцює з вітром» була представлена в кількості 5-ти моделей, із них 3 – із нашивними металевими прикрасами. Чекаючи своєї черги захисту дипломної роботи у коридорі, традиційно біля актового залу, в нас відбулася фотосесія – фотограф Христина Стринадюк. Так випадково сталося, що наша однокурсниця Галя Страхорчук, представляла там свою дипломну роботу із кераміки. Ця чудова річ неабияк оживила той коридор і я із захопленням помітила, наскільки в унісон по духу наша колекція та її керамічне диво. Випадковий і щасливий збіг! Люблю такі збіги, вони мені підказують: ти на своєму місці, все відбувається згідно гармонії.

Хоча в твоїх роботах вже відчуваються певний власний стиль, але в той же час роботи зовсім різні. Що тебе надихає в роботі?

О, натхнення може напасти зненацька, а може дуже-дуже довго підкрадатись. Це може бути: хороший фільм, музика до душі, як бальзам, кава, тиша, профіль незнайомої людини, яка не підозрює, що ти на неї дивишся, почута ненароком цікава фраза, спілкування з друзями. Останнім часом практикую не чекати на надхнення, а починати працювати без нього. І воно все рівно приходить. Взагалі, коли я маю змогу працювати, так ніби не встигаю, хоч часу достатньо – відчуваю себе людиною, дійсно правду казав хтось: «будьте зайнятими, то найкращі ліки».

Ти персонально вибираєш моделей для своїх показів?

Моделей обираю завжди самотужки, інтуїтивно. Буває знайомлюсь і беру номер телефону просто на вулиці!

Які в тебе хобі та зацікавлення окрім створення шедеврів з тканини?

Пишу вірщі – верлібри, не римовані, чисто інтуїтивні. П’єси, не традиційні. Чесно кажучи, писати мені більш до душі, ніж шити, але коли «муки творчості» в літературних пошуках, надхнення приходить у тканинах і нитках і навпаки. Думаю ці теми міцно переплетені в мені. В 2011 Нобелівську премію по літературі отримав скандинавський поет Томас Транстремер. Одне його хоку дуже вразило мене: «Трапляється так, що серед життя приходить смерть і знімає мірки з людини, ці відвідини забуваються і життя триває, але костюм шиється в тиші».

Чи є в тебе заповітна мрія?

Є в мене маленьке мрієще, – побувати на зйомках фільму, хоча б у якості помічника художника по костюмах. Бо дизайнер-модельєр дещо скутий рамками тижнів моди, потрібно завжди вчасно подати колекцію.

Уявити тільки: працюєш у музеях, досліджуючи полотна художників, читаєш необхідні п’єси і твори. Якщо зйомки фільму відбуваються на основі творчості якогось письменника, то відвідуєш оперу, театри, тобто маєш сценарій і створюєш цілий образ, який підкреслив би гру акторів. «Амадей», «Серце моє» за участі Хелени Бонем Картер, «Крила голубки», «Джейн Остін» і безліч інших – фільми в яких показана чудова робота художника по костюмам. Я дуже надіюсь і вірю, що з часом і в Україні кіноіндустрія буде розвинена на належному рівні. В нас безперечний колорит, сильний дух, думаю нам є що сказати.

Ти плануєш брати участь в показах мод Лудинє на Черемош-фесті 2014?

Книш Богдана Василівна нас з Лесею запросила цьогоріч на «Лудинє», надіюсь все складеться благополучно і участь відбудеться.

Ти вже 6 років живеш в нашому містечку Косів. Як ти можеш його охарактеризувати? Тобі тут подобається?

Так, звісно, у Косові мені дуже подобається. Сама я з Тернопільщини (Чортків), коли вдома – сумую за горами. Гуцульщина – колоритний край, його треба оспівувати і говорити про нього. Надіюсь, колись у Косові буде опера. А що? Або хоча б театр для
початку.

Які в тебе плани після закінчення інституту? Де ти хочеш жити, вчитись, працювати?

Зараз я так би мовити «вільний пернатий», а час покаже! Поки що в Косові, бо маю невеличке замовлення. Приваблює Закарпаття – хочу побувати в астрономічному маєтку графа Шенборна, в селі Карпати між Мукачево і Свалявою. В квітні там цвіте сакура, лиш було б ясне і спокійне небо над головою!

Найвишуканішою “ізюминкою” декору арт-колекції “Та, що танцює з вітром” стали авторські металеві нашивні прикраси Лесі Вінтоняк (Lola Valola). Створені нею “будячки” та “пташечки” неабияк збагатили образ, додали одягу неповторного гуцульського шарму інтерпритованого по-сучасному.

Створюючи металеві нашивні прикраси та фурнітуру, майстер відштовхувалась від гуцульського металірства – мосяжництва, також по-авторськи інтерпритувала творчість майстрині Ярослави Ткачук., особливим джерелом надхнення стали “будячки” зображені на тлі триптиху “Як птахи”, які беруть свій початок ще з гетьманських портретів козацької доби.

Усі прикраси виконані з латуні, для їх створення використовувалась техніка випилювання. Декор наносився технікою насічки, в ньому використовувались такі орнаментальні елементи:”ільчате письмо”, “рисочки”, “зубчики”, “крапочки”, “кружальця”, “швайсики”. Переважає рослине (“будячки”) та зооморфне (“пташечки”) формотворення.

Було створено три комплекти нашивних прикрас для трьох моделей.