Василь ДУТКА
заступник директора з навчальної роботи
Косівського інституту прикладного та
декоративного мистецтва ЛНАМ,
член Національної спілки художників України,
член Спілки дизайнерів України
Анотація. В статті розглядаються шляхи розвитку українського національного малярства в контексті загального розвитку мистецтва Європи, відзначається роль найвидатніших представників українського живопису кінця XIX — поч. XX ст., які працювали на Гуцульщині, та їхній статус в європейському мистецтві.
Ключові слова: національний стиль, самобутність, сюжет, пленер, модерн, імпресіонізм, гармонія, колорит, символіка, народна культура, Гуцульщина.
Василий Дутка. Гуцульщина как особый фактор в развитии национальной школы живописи.
Аннотация. В статье рассматриваются пути развития украинской национальной живописи в контексте общего развития искусства Европы, отмечается роль выдающихся представителей украинской живописи конца XIX – нач. XX века, работавших на Гуцульщине, и их статус в европейском искусстве.
Ключевые слова: национальный стиль, самобытность, сюжет, пленэр, модерн, импрессионизм, гармония, колорит, символика, народная культура, Гуцульщина.
Vasyl Dutka. Hutsulshchyna in paintings of Ukrainian and foreign (Polish) artists.
Annotation. The article considers ways of development of Ukrainian national painting in the context of general flowering of art in Europe. It determines the role of the most outstanding representatives of Ukrainian painting of the end of the XIX-th — beginning of the XX-th centuries, who worked in Hutsulshchyna, as well as their status in European art.
Key-words: national style, originality, subject-matter, plein-air, modern, impressionism, harmony, color-scheme, symbolism, folk culture, Hutsulshchyna.
«Витвір мистецтва повинен демонструвати
свідчення духовних причин, що породжують його».
О. Архипенко
Друга половина XIX ст. знаменна бурхливим розвитком української літератури, театру, який все більше підштовхував українське малярство до зацікавлення національною історією і культурою. Найвідповідальнішу роль у такому зацікавленні взяла на себе патріотично налаштована українська інтелігенція, яка виступила і покровителем, і безпосереднім замовником творів мистецтва, орієнтованих на національну тематику. В цей період більш відчутно впливають на мистецькі процеси в Україні різноманітні художні об’єднання, з’являються такі колекціонери, як В.Тарновський, І.Терещенко, Б.Ханенко, родина Дараганів та інші, а зарубіжна критика характеризує українське мистецтво як явище самобутнє, зі своїми національними особливостями.
Так, на території України особливим регіоном та своєрідним «заповідником» прадавньої культури стала Гуцульщина, де був специфічний уклад життя та побуту, особливий духовний світ, який живили народні легенди, обряди, звичаї, пісні й перекази. Саме тут написали свої найкращі твори І.Франко, М.Коцюбинський, Г.Хоткевич, Л.Українка, О.Кобилянська, М.Павлик та багато інших.
Тут знімали фільми І. Параджанов, І.Кавалерідзе, О.Довженко.
В другій половині XIX ст. посилюється зацікавлення також і гуцульським мистецтвом. Систематично закуповуються експонати до музеїв і приватних колекцій, організовуються виставки. Наприклад, 1867 р. відбулась виставка гуцульського мистецтва в Москві, 1877 р. — у Львові, а пізніше, 1878 р. — на великій виставці у Парижі (О. Кольберг отримує диплом за організацію цих виставок). А етнографічна виставка в Коломиї (1880), яку відвідав австрійський цісар Франц Йосиф, набула широкого розголосу. Цісар особисто закупив багато виробів Ю.Шкрібляка та О.Бахматюка. Після закриття цієї виставки багато експонатів опинилось у Музеї ім. Дідушинських у Львові.
1912 р. в Коломиї відбулась виставка гуцульського мистецтва, а 1924 р. В. Шухевич організував виставку гуцульських килимів. Поступово Гуцульщина стала «меккою» і для зарубіжних дослідників, учених, письменників, кінематографів і, звичайно, для художників.
А в українському малярстві одним із піонерів гуцульської тематики був видатний український живописець, письменник і громадський діяч К. Устиянович, який отримав освіту у Віденській Академії мистецтв. У Львівському музеї українського мистецтва зберігаються такі визначні полотна, як «Гуцулка біля джерела», «Гуцул», «Бойківська пара». В цих творах художник утверджує гармонійний ідеал людини та природи, майстерно передає не тільки зовнішній вигляд, а й внутрішній світ людини [2,104].
У Відні також навчався і Т. Копистинський, який реставрував фрески у церквах Львова та Кракова, писав ікони, портрети. Створив романтичні образи Довбуша та Дзвінки, монументальне трактування яких асоціюється з піснями і легендами про народних героїв. На жаль, місцезнаходження цих творів невідоме.
В цей період професійну мистецьку освіту талановиті західноукраїнські художники здобували у Кракові. Краківська школа красних мистецтв (з 1900 року — академія) зіграла вирішальну роль у формуванні світогляду та мистецьких пріоритетів українського малярства. Із основних засад Краківської школи мистецтв для українців найважливішими стали ті моменти, які торкалися осмислення духовних та моральних цінностей національної культури, де панувала атмосфера пантеїзму і де, поряд із красою народного мистецтва, жив дух прадавніх часів. І цей дух залишив слід у народних віруваннях, обрядах та звичаях.
Видатний український художник І. Труш, порівнюючи різні художні школи, вважав Краківську академію мистецтв найкращою для українців [2,170]. Пластичні пошуки І. Труша привели його на Гуцульщину, де він створив картину «Гуцульський хлопчик», «Дві гуцулки», і в Косові написав варіант картини «Гуцулка з дівчиною» (1912 р.), яка справляє на глядача надзвичайне враження завдяки новим колористичним засобам. У цьому полотні на високому професійному рівні досягнута гармонія між декоративно-площинними елементами і чисто пленерними імпресіоністичними здобутками. Цій картині немає рівних в українському та західноєвропейському малярстві.
Глибокою соціальною і психологічною характеристикою й етнічними особливостями вирізняються портрети західноукраїнського художника І.Северина, який теж навчався в Кракові, а пізніше — в Римі та Парижі. І.Северин створював узагальнено трактовані етнографічні мотиви, його портрети — це опоетизовані, лірично забарвлені романтичні образи («Гуцул, портрет — студія Шекерика» 1913 р.; «Гуцулка », «Школяр Василь» 1900 рр., «Гуцулка» 1910 рр.).
Учень К. Устияновича Я. Пстрак, родом із села Гвіздець Коломийського району навчався в Мюнхенській академії мистецтв. Розписав три церкви на Гуцульщині (с. Розтоки, с. Ільці та м. Верховина). Розписи, які виконувались спільно з О. Куриласом у с. Ільці, збереглись до нашого часу. А над пейзажами, пам’ятками архітектури Прикарпаття художник працював упродовж усього життя.
Ровесник і колега Я. Пстрака, О.Курилас, який займався портретним та побутовим жанрами, також зробив великий вклад у розвиток національного малярства. Характерною особливістю композицій митця є поєднання портретного зображення на передньому плані й доволі активного тла з цілими сюжетними мотивами й складними пейзажами. Підтвердженням цього може бути картина «На Гуцульщині».
Особливе місце в українському образотворчому мистецтві займає творча індивідуальність О. Новаківського. М. Осінчук характеризував митця як незрівнянного майстра кольору, що розвинув свою малярську культуру за світовими критеріями до найвищого рівня [3,93]. В його творах декоративно збагачена лінія і площина в поєднанні з імпресіоністичними засадами кольору створюють символічне звучання і сприйняття художніх образів. В 30-х роках О. Новаківський створив два визначні портрети «Довбуш» і «Дзвінка». Ці шедеври символічно завершують усю творчість майстра, саме в цих композиціях його малярський хист досягнув апогею. Радикальні експресивні пошуки О. Новаківського породили нову образно-пластичну мову, яка стала поштовхом для всієї Львівської школи малярства.
Новим типом мистця з високою професійною культурою, вишуканим художнім мисленням, що проявилося в його естетичних принципах художньої форми, можна вважати Модеста Сосенко. Настінні розписи в церквах за своїми художніми досягненнями не мали рівних серед основоположників українського модерну. Сьогодні, на жаль, майже все монументальне малярство Сосенка знищене в часи сталінського режиму, окрім розписів церкви св. Михайла у с. Підберізці біля Львова. М. Сосенко (стипендіат А.Шептицького) навчався в Кракові, Мюнхені, Парижі [4,14].
Розписи плафону Малого концертного залу Музичного інституту у Львові, виконані в 1913-1915 рр., а саме композиція з трембітарями, свідчать про Модеста Сосенка як одного із засновників «гуцульського» модерну.
В 1909р. на виставці польського «Товариства приятелів штуки» яскраво засіяла нова зірка українського малярства — Олена Кульчицька. Про її мистецький талант І.Труш писав: «… для української штуки прибула нова поважна сила» [2, 140].
Стиль О.Кульчицької формується на глибокому осмисленні народної культури ще на самому початку життя і творчого шляху. Значне місце в творчості О.Кульчицької займає Гуцульщина. «Діти на леваді», «Дві гуцулки», «Гуцулка Параня», «Гагілки», «Жіноча рада» — всі ці твори є свідченням впливу гуцульського фольклору на живописні досягнення художниці. В музеї Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ зберігаються дві роботи О.Кульчицької: етюд Ю.Шкрібляка та статуетка гуцула. На етнографічних матеріалах О.Кульчицької черпає знання нова генерація представників національного мистецтва.
Приязнь до Карпат і Космача зокрема стала сакральною темою в творчості Михайла Мороза, учня О.Новаківського, який, як стипендіат Митрополита Н.Шептицького, вчився в Парижі у відомій Академії Жюльєна та Академії прикладних мистецтв. В Парижі М.Мороз пройшов курс монументального живопису, завершенням якого була фреска «Гуцульщина». Вона зберігається в Академії як взірець високої професійності. М.Мороз мав приятельські стосунки з І.Трушем, П.Холодним, А.Матіссом, А.Бурделем, О.Архипенком і М.Бутовичем. Часто виставлявся на американських і європейських виставках, був почесним членом Академії мистецтв у Римі, його твори зберігаються в багатьох музеях світу, навіть у Білому Домі [5, 93].
Не обминув Гуцульщину у своїй творчості і Святослав Гординський — поет, художник, перекладач, який до 1939 р. працював у Косові і розробляв проекти килимів для Косівського закладу «Гуцульське мистецтво». Відома картина «Гуцульські музики» відзначається динамічною композицією, святковою настроєвістю і декоративними ефектами.
Художник Г.Смольський присвятив Гуцульщині не тільки живописні твори, а й написав повість «Олекса Довбуш» 1935р.
Природа мальовничого краю Прикарпаття, самобутні національні типажі й народні звичаї привабили і видатного українського художника-педагога Ф.Кричевського, який прищеплював своїм вихованцям зацікавлення та шанобливе ставлення до народних мотивів і сюжетів. Ще 1932р. Ф.Кричевський написав велику історичну картину «Довбуш». Очевидці згадують, що це був найвизначніший твір митця. Картина зберігалась у Харківському художньому музеї. Під час Другої світової війни була знищена.
Зберігся тільки кольоровий ескіз [6, 62]. 1940 р. Ф.Кричевський з групою студентів відвідав Гуцульщину знову, де замалював велику кількість гуцульських типажів і виконав багато акварельних ескізів до картини «Гуцульське весілля», але через початок війни роботу не вдалось завершити.
Над темою Гуцульщини працювали Є.Сагайдачний — «Зима в Соколівці», «Дзвіниця в Городі», В.Одайник — «Троїста музика»,
В.Кушнір — «Трембіта», А.Кашшай — «Стара Верховина», І.Лобода — «Олекса Довбуш», П.Сахро — «З весілля», М.Варення — «Весілля у Кривопіллі», О.Гнатюк — «Гуцульське весілля», О.Коровай — «Портрет П.Харук», Г.Смольський — «Довбуш», Т.Голембієвська — «Висока нагорода», «Розмова (Подруги)», І.Токарук — «Весільний танець», Денис-Лев Іванцев «Володар синіх Карпат».
Розглядаючи та аналізуючи біографію видатних українських художників періоду XIX — поч. XX ст., котрі в своїй творчості відображали життя і побут гуцулів, їхню самобутню культуру і творчість, можна стверджувати, що на формування нашої національної художньої школи та її концептуальних засад неабиякий вплив здійснила саме Гуцульщина.
В результаті творчої співпраці українських художників, які здобували освіту в таких великих європейських центрах, як Париж, Мюнхен, Відень, Краків, та зарубіжних митців, українські художники завоювали європейський рівень, сформували нашу національну школу, яка виросла і живилась надбаннями народного мистецтва й культури. Захоплення культурою і народними традиціями такого яскравого регіону України, як Гуцульщина, зробило помітний вплив на творчість багатьох видатних зарубіжних художників. Виставляючи свої найкращі полотна, створені на Гуцульщині, на найпрестижніших виставках у Європі та Америці, вони популяризували найкращі надбання культури нашого народу.
Із завоюванням певного авторитету в європейських центрах, українське малярство стає об’єктом зацікавлення іноземних художників та критиків мистецтва, переступивши провінційну замкнутість.
Разом з постійним зростанням та вдосконаленням майстерності і професійної освіти, а також ерудиції українських митців, використання здобутків народного мистецтва поглиблюється, стає більш складним: від пейзажного й історично-тематичного жанру до фольклору, від етнографічних завдань до інтерпретації художньої символіки та особливостей кольорової гармонії.
Особливе місце та роль в українському образотворчому мистецтві другої половини XIX — початку XX ст. належить портретному жанру, який мав важливе значення у формуванні національної своєрідності українського малярства. Звернувшись до народної культури Гуцульщини, художники-портретисти зуміли втілити низку важливих морально-етичних проблем, пов’язаних із утвердженням у мистецтві народних образів. Саме народна культура, з якої художники запозичували натхнення і яскраві теми, здійснила помітний вплив на формування стильових рис та національних ознак українського образотворчого мистецтва.
В наш час тема Гуцульщини є надзвичайно актуальною як у плані підготовки молодої генерації митців, так і в плані національно-патріотичного виховання.
ЛІТЕРАТУРА
- Brzezina М. Stylizacja huculska. – Krakow: Edycja., 1992. – 288s. (ilustracje).
- Рубан B.B. Український портретний живопис другої половини XIX – XX століття. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 104-167.
- Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів: Інститут народознавства, 1998. – 332 с.
- Волошин Л. Творці українського модерну. І. Модест Сосенко // Образотворче мистецтво. – К., 2003. – №1. – С. 14-93.
- Михайло Мороз / В. Овсійчук, С. Гординський та інші / І. Мороз. – Філядельфія, ПА : Музей мистецтва САЛЛ університету, 1995. – 360 с, іл.
- Кричевський Федір : Альбом / Автор-упорядник Л.Г.Членова. – К.: Мистецтво, 1980. – 138 с., іл.
