Віктор БІЛИЙ
викладач кафедри ПДМ
РОЛЬ МИТЦЯ-ПЕДАГОГА У ФОРМУВАННІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
Анотація. Проаналізовано вплив творчої особистості митця-педагога на формування нового покоління митців художнього дерева на прикладі Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Висвітлено розвиток тенденцій у творчості митців наступних поколінь, закладених такими творчими персоналіями, як В.Девдюк, В.Гуз, М.Тимків, В.Кабин.
Закцентовано увагу на тому, як сьогоднішні митці-педагоги своєю творчою та викладацькою діяльністю сприяють розвиткові новітньої етномистецької традиції.
Ключові слова: художнє дерево, гуцульська різьба, народне мистецтво, орнамент, декор, викладацька діяльність.
Виктор Билый. Роль художника-педагога в формировании творческой личности.
Аннотация. Проанализировано влияние личности художника-педагога на формирование нового поколения художников художественного дерева на примере Косовского института прикладного и декоративного искусства. Отражено развитие тенденций в творчестве художников последующих поколений, заложенных такими творческими персоналиями, как В. Девдюк, В. Гуз, М. Тымкив, В. Кабин. Акцентировано внимание на том, как сегодняшние художники-педагоги своей творческой и преподавательской деятельностью способствуют развитию новейшей етнохудожественной традиции.
Ключевые слова: художественное дерево, гуцульская резьба, народное искусство, орнамент, декор, преподавательская деятельность.
Victor Biluy. The Role of the Artist and Painter when Molding a Creative Personality.
Annotation. In this paper is analysed the influence of artist pedagogue on the formation of new generation of arts, woodwork taking the example of Kosiv ACI. Here is shown how tendencies of famous artists such as V. Dedjuk, V. Huz, M.Tymkiv, V. Kabyn developed in artists of next generation and how artists pedagogues with their creative and teaching work help in development of new ethnoartistic tradition, bringing up a new brilliant group of artists.
Key words: woodwork, hutsul carving, national art, ornament, decor, teaching.
Сьогодні перед декоративно-ужитковим мистецтвом України особливо гостро постали дві проблеми: визначення основних напрямків розвитку в контексті світового мистецтва у зв’язку з поширенням уніфікованого дизайну, певних універсальних засад, які висуваються при оформленні сучасних інтер’єрів; збереження та розвиток тенденцій, закладених у народному мистецтві України, поступальний рух новітньої етномистецької традиції, розвій якої неможливий без митців-професіоналів. Косівський осередок різьбярства демонструє успішне вирішення зазначених завдань, а причину цього успіху слід шукати у специфіці навчання, в основу якого лягли прийоми народної педагогіки, закладені школою В.Девдюка, обов’язковою складовою яких є засвоєння основ професійних навичок у процесі виконання завдання спільно з майстром-учителем. Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва продовжує та розвиває тенденції школи В.Девдюка, а особлива роль у процесі навчання завжди відводилась митцям-педагогам.
Отже, перед нами стоять такі завдання: проаналізувати та виявити той вплив, який мають митці-педагоги Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва на учнів, з’ясувати, яким чином відбувається навчання основним засадам різьбярства, композиції тощо, які завдання студенти вирішують у цьому процесі. Важливим питанням є виявлення основних художньо-стилістичних ознак, притаманних творчості кожного з митців, що пов’язали свій професійних шлях із зазначеним навчальним закладом, визначення основних тенденцій, які ті закладають у процесі навчання.
В історичній ретроспективі, вивчаючи творчість Ю.Шкрібляка, В.Девдюка та їх учнів, дослідники більшою чи меншою мірою цікавилися питанням, як особистість митця-педагога впливала на його учнів і яким чином було побудовано процес навчання в майстернях цих різьбярів? А.Будзан, О.Соломченко, С.Станкевич, Ю. Юсипчук – ці вчені в різні періоди українського мистецтвознавства звертались до вивчення зазначеного питання [1; 2; 3; 4]. Проблем організації навчання в косівському осередку різьбярства торкається у своєму ґрунтовному дослідженні “Мистецька освіта в Україні середини XIX – середини XX ст.” Р.Шмагало [5], а також Й.Приймак у статті “Історичні аспекти становлення Косівської школи художнього різьблення” [6]. Проте, не зважаючи на унікальність Косівського інституту, який продовжує тенденції, закладені школою В.Девдюка, та зумів зібрати у своїх стінах кращих представників різьбярства цього регіону, залишаються поза увагою дослідників сучасні процеси організації навчання, а також те, яким чином сьогодні відбувається передача знань від майстра – практикуючого митця – до учня-студента. Ґрунтовне ж вивчення цього питання дозволить використати набуті знання для організації навчання в інших етнографічних регіонах України для збереження там традицій народного мистецтва.
Зародок теперішнього інституту прикладного та декоративного мистецтва було організовано 1939 р. під назвою Промислової школи гуцульського мистецтва, очолюваної М.Куриленком [5, 207], навчання в якій було відновлено після війни 1945 р. під назвою училища. Говорити про те, що цей навчальний заклад, а також його наступник – Косівський інститут – продовжили тенденції, закладені в школі В.Девдюка, дозволяє той факт, що його учні й послідовники, такі як В.Кабин, М.Тимків, В.Довбенчук, В.Гавриш та ін., викладали тут, успішно впроваджуючи та продовжуючи його справу, свідченням чого стала ціла плеяда видатних митців художньої обробки дерева. Та й сам великий різьбяр давав уроки учням училища під час спеціальних занять, що проводились безпосередньо в його майстерні.
Серед послідовників В.Девдюка традиційно називають В.Гуза, хоча стилістично його роботи тяжіють до стилю Ю.Шкрібляка, відкриваючи нову сторінку сухої різьби, її естетичної виразності. Викладацька діяльність В.Гуза почалась практично з перших днів існування Косівського училища. Саме йому належать перші розробки проектів навчальних програм з фахових пердметів, зокрема з різьби по дереву, композиції, практичної роботи в матеріалі, технології матеріалів. Очевидно, що в методичній практиці В.Гуз застосовував практику досвідченого педагога Львівської школи художнього промислу та декоративного мистецтва В.Крецінського, яка полягала в аналітичному вивченні живої натури та зразків народного мистецтва, на противагу простого копіювання, що неодмінно призводило до натуралізму та виродження [4, 141]. Саме така практика дозволила митцю та його численним учням надзвичайно органічно поєднати традиційний геометричний орнамент, виконаний плоскою різьбою з акцентуванням інкрустацією металом, зі стилізованим рослинним, який не лише не дисонує з першим, а збагачує його, доповнює, підкреслює все краще. Окрім того, В.Гуз використав місцеву практику навчання, поширену В.Девдюком, з яким особисто був знайомий і позитивно ставився до його наваторства в техніці «викладанки», та його учнями П.Баранюком, М.Тимківим, В.Кабином, в основі якої – досвід поступового освоєння майстерності, виконуючи завдання від простіших до складніших, рухаючись від столярних прийомів до засобів декорування (випалювання, інкрустація, різьблення). Майстер також застосовував у своїй творчій практиці поєднання сухої різьби з рельєфною – напрям, який з успіхом розвивається до сьогодні.
Доволі оригінальним рішенням в освоєнні декорування різьблених виробів відзначився М.Тимків, виготовивши на дощечках основні елементи, що для цього використовувались і виконували роль тренувальних вправ. Зазначимо, що на перших етапах освоєння технологічних азів різьблення студенти Косівського інституту теж виконують подібні вправи. Продовжуються теперішніми митцями й пошуки майстра з розробки меблів на основі традиційних гуцульських, які М.Тимків майже здійснював у співпраці з такими різьбярами, як В.Кабин, С.Сахро та С.Федірко, успіх яких переконливо демонструють творчі знахідки Б.Ділети. М.Тимків розпочав також застосування інтарсії кольоровим деревом для створення портретних композицій.
Щодо педагогічного складу Косівського інституту сьогодні, то слід зазначити, що він формувався протягом десятиліть розвитку навчального закладу, керуючись програмовими завданнями, які ставились на різних етапах існування установи, зумовлений об’єктивними обставинами та особливостями регіону. Таким чином сьогодні в інституті працюють педагоги різних поколінь, різного життєвого та творчого досвіду. Всі викладачі фахових дисциплін мають вищу освіту, більшість з яких отримали її у Львівській національній академії мистецтв. Щодо відділі художнього дерева, то практично всі викладачі, які навчають студентів прийомам художнього різьблення, почали освоєння майстерності з Косівського училища, а згодом − технікуму, захоплені народним гуцульським мистецтвом, традиції якого перепустили через себе та продовжили у власній творчій практиці. Всі вони − практикуючі митці, які реалізують себе в різних напрямках художнього дерева, і завдяки такій розмаїтості можуть максимально допомогти студентові у пошуку власного творчого шляху.
Відділ художнього дерева входить до складу кафедри декоративно-прикладного мистецтва, яку очолює В.Дутка-Жаворонкова. Завідувачем відділу працює С.Стефурак, який, закінчивши Косівський технікум та Одеський державний педагогічний інститут ім. К.Ушинського, з 1982 р. викладав тут роботу в матеріалі та композицію. Найбільший вплив на формування його професійних якостей мали М.Федірко, В.Соломченко – представники косівської школи різьбярства. За багато років педагогічної практики С.Стефурак розробив власну методику викладання спецдисциплін, суть якої полягає в досконалому оволодінні технічними навичками різьбярства та концептуально новому підході до сприймання гуцульського орнаменту. Він зазначає, зокрема, що “орнамент як складова твору може “розмовляти” не лише “мовою” краси, але і “мовою” теми чи сюжету”. Практичне втілення цієї ідеї демонструють роботи майстра, в яких традиційний гуцульський орнамент збагачено антропоморфними, рослинними, зооморфними мотивами, предметами побуту. Всі ці елементи перебувають у нерозривній, органічній єдності з іншими складовими та доповнюють їх, спрощуючи глядачеві «прочитання» задуму майстра, виявляючи та «озвучуючи» його. Вони не є випадковими, а виконаними з дотриманням стилю, продиктованого традиціями різьбярства, домінанта яких очевидна. Майстер не заперечує символічне значення чіткого геометричного традиційного гуцульського орнаменту, максимально прийнятного для виконання в дереві, проте обирає власний шлях реалізації, відкриваючи тим самим своїм учням нові шляхи пошуку. Під керівництвом С.Стефурака студенти досконало вивчають історію та теорію декоративно-ужиткового мистецтва Косівщини, знайомлячись із найрізноманітнішими способами декору. Важливо, що різьблення по дереву не сприймається відокремлено від інших видів декоративно-ужиткового мистецтва Гуцульщини, а їх вивчення відбувається комплексно. У такому випадку, не лише не розмиваються між ними, цими видами, межі, а відбувається вивчення, опанування, притаманній кожному з них художньої мови – сукупності особливих для кожного виду декоративно-ужиткового мистецтва виражальних засобів і прийомів створення художнього образу, продиктованих та зумовлених матеріалом, з яким працюють майстри. Таким чином студенти усвідомлюють єдність форми та матеріалу, декору і форми, відповідності виробу та його призначення, засвоюючи комплекс технічних прийомів і засобів, властивих художньому дереву.
Йосип Приймак, який очолював відділ з 1982 р., відзначився не лише у мистецькій та викладацькій практиці. Своє навчання в Косівському училищі він провів під керівництвом талановитих педагогів В.Гавриша, М.Федірка, яких згадує з великою вдячністю. Вагомим є внесок Й.Приймака у дослідження тих процесів, що відбуваються у сучасному художньому деревообробництві Косова. Він − автор численних статей та публікацій, присвячених косівським майстрам, зокрема Д.Шкрібляку, В.Гузу, І.Грималюку та ін., а також історії розвитку місцевої різьбярської школи. У співавторстві з П.Андріюком, 1988 р. Й.Приймак видав навчальний посібник “Гуцульська різьба та інкрустація”, 2001 р. світ побачив посібник “Декорування виробів з дерева” – перший підручник, який був створений у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, призначений для використання в навчальному процесі для його ж студентів, а 2003 р. – посібник “Малі архітектурно-художні форми”. Два останніх видання затверджені Міністерством освіти і науки України. У зв’язку зі зміною статусу навчального закладу протягом останніх десяти років, Й.Приймак декілька разів переробляв навчальні програми зі спеціальних предметів – композиції, технології, роботи в матеріалі. Він ініціював звернення до таких призабутих технологій, як бондарство, випалювання, лозоплетіння в рамках курсу роботи в матеріалі, тоді як у програми з композиції за його ж наполяганням уведено вивчення традиційного меблярства та малих архітектурних форм. Крім того, майстер творчо працює не лише із застосуванням різьблення, він активно використовує випалювання для декорування своїх виробів, пропагуючи тим самим цю, по суті, забуту техніку не лише словом, а й власним прикладом. Значних успіхів Й.Приймак досягнув і в галузі круглої скульптури. Можемо говорити про універсальність обдарування митця, який реалізовує себе практично в кожній сфері мистецького життя Косова. Проте основний пріоритет для себе Й.Приймак бачить у передачі своїх знань наступним поколінням та покращення, поглиблення теоретичної бази Косівського інституту, відродження забутих технік, що колись набули значного поширення серед місцевого населення. Він також є постійним учасником усіх конференцій, проведених в інституті та за його межами, тематика яких стосується декоративно-ужиткового мистецтва Гуцульщини.
Надзвичайним обдаруванням відзначається заслужений художник України С.Бзунько. На відділі художнього дерева він викладає композицію та роботу в матеріалі. Навчався у таких визнаних педагогів, як В.Гавриш, М.Федірко, О.Соломченко. С.Бзунько започаткував новий напрям у Косівській школі різьбярства, успішно поєднавши геометричний, можна сказати, «класичний» гуцульський орнамент із рослинним. Майстер також активно працює над пошуком нових форм для своїх виробів, не задовільняючись вже звиклими. Його твори сповнені енергії, соковиті, колоритні, відзначені досконалим технічним виконанням, дивовижним відчуттям орнаментального ритму, гармонійним членуванням площини. Перевагу С.Бзунько надає сухій різьбі, проте використовує й інкрустацію бісером та металом. Важливо, що майстер переходить межу, яка розділяє форму виробу та його оздоблення. Бачимо, як орнамент у його творах стає формотворчим, підпорядковуючи собі форму, поглинаючи її своїм ритмом. Виконуючи значні за обсягом проекти, як, наприклад, комплексні оформлення інтер’єрів чи вирішення іконостасів, він залучає до роботи студентів, навчаючи їх безпосередньо в ході роботи. Співпрацюючи з ним, учні переймають його ретельність та скрупульозність, яка не допускає жодної халтури та неточності при здійсненні завдання. Така практика є надзвичайно ефективною та гарантує найкраще засвоєння техніки майстра. Таким чином сьогодні можна говорити про плеяду молодих митців, які творчо переосмислили творчі здобутки С.Бзунька та активно і вдало поєднують у свої роботах пластичне різьблення з геометричним орнаментом, проте неодмінно зі збереженням стилістичних особливостей, притаманних гуцульському мистецтву.
Крім вищезазначених викладачів, на відділі художнього дерева навчають Л.Гавриш, О.Крицкалюк, М.Радиш, кожен з яких відчначається власним своєрідним підходом до різьби по дереву. Так, О.Крицкалюк переконаний, що найдоцільнішою є вивірена роками традиційна форма виробів, тоді як особливу увагу слід звертати на творчі пошуки в декорі, орнаментиці, оздобі. Своєю творчою практикою він засвідчує про невичерпні можливості й перспективи митців. Завдяки чіткому ритму, вдалим пропорціям та щоразу новому, цікавому задуму, майстру вдається досягнути надзвичайної динамічності, використовуючи при цьому традиційні засоби та застосовуючи інкрустацію кольоровим деревом, металом, перламутром. Власною творчістю О.Крицкалюк демонструє, як орнамент може набувати різного звучання: бути динамічним та статичним, рухатись по колу, від центру, до центру тощо, використовуючи для цього як давні узори, так і нові, створені майстром та простилізовані відповідно до вимог гуцульської стилістики.
Л.Гавриш спонукає своїх учнів до відкриття нових можливостей традиційного гуцульського орнаменту, невичерпні можливості якого демонструє його творчий доробок, у якому вивірена роками форма і, здається, знайомий, вже стільки разів бачений, народний декор, завдяки вправній стилізації та щоразу іншому компонуванню сприймається цілком по-новому, виглядаючи при цьому гостроактуально. Характерно, що композиції майстра розгортаються по горизонталі – тенденція, притаманна сучасним майстрам художнього дерева, характерними особливостями якої стали дещо укрупнені мотиви, кожен з яких чітко окреслений та виділений на вибраному тлі.
Натомість М.Радиш успішно займається пошуком нових форм, використовуючи антропоморфні, зооморфні, орнітоморфні та рослинні мотиви як формотворчі, поєднуючи в одному виробі контрасні за кольором сорти деревини і, таким чином, у свій спосіб продовжує розпочату В.Девдюком справу колоризації художнього дерева Косівщини. Йому вдаються досконалі, без жодних зайвих елементів, віртуозно виконані предмети декоративного та ужиткового призначення, які здатні надати будь-якому сучасному інтер’єру традиційного, народного звучання, в яких прочитуються одночасно елементи гуцульської різьби та мотиви давніх трипільців, сповнені урочистості й святковості. Використовуючи мотиви писанкарства, кераміки, вишивки, поєднуючи правильні геометричні форми зі стилізованими мотивами, М.Радиш стимулює творчі пошуки студентів, демонструючи невичерпність народного джерела, сприяючи тим самим продуктивному розвиткові новітньої етномистецької традиції.
Слід також зазначити, що виховання митця відбувається також завдяки роботі із музейними збірками Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва й Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Тут студенти мають змогу безпосередньо доторкнутися до народних джерел, опрацювати та замалювати обрані зразки, здійснити пошук ідей для власних виробів.
Регулярно відбуваються виставки дипломних, курсових та творчих робіт студентів, поряд із творчими роботами викладачів. Така практика дає змогу проаналізувити сучасний стан художнього дерева Косівщини, познайомити з ним якнайширше коло зацікавлених, порівняти та оцінити здобутки, виявити недоліки. Важливим є те, що поряд із роботами викладачів заекспоновані роботи студентів, і таким чином відбувається їх співпраця, підкреслення важливого значення обох сторін, розвиток взаємоповаги та довіри між ними, а саме такі стосунки здатні забезпечити найбільш ефективну реалізацію навчальних завдань та методів.
Підсумовуючи, зазначимо, що викладацький склад відділу художнього дерева Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва максимально відповідає вимогам, що висуваються до мистецької педагогіки, та здатний максимально ефективно здійснювати навчальний процес. Важливо, що кожен з них є самостійною творчою персоналією з визначеним власним стилем виконання виробів, певними концептуальними напрацюваннями та усвідомленням важливої ролі народної основи як джерела для розвитку українського декоративно-ужиткового мистецтва. Вони сприяють поступальному розвиткові новітньої етномистецької традиції на нових засадах не лише власними творчими знахідками, а й успішно формуючи нових митців художнього дерева із власним обличчям. Незаперечним є те, що Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва зумів зберегти традиції народної педагогіки, доповнивши їх вимогами, що висуває сьогодення до вищої мистецької освіти, збалансувавши одне з іншим, та, використовуючи все найефективніше, щоб допомогти молодим митцям, виробити власний стиль, власний погляд на творчість, залишаючись при цьому відданими гуцульському народному мистецтву.
За більш ніж півстолітню історію свого існування, в стінах цього навчального закладу працювали такі видатні майстри художнього дерева, як М.Тимків, В.Кабин, С.Сахро, В.Гуз, В.Соломченко, С.Федірко, справу яких продовжили викладачі нової генерації – Й.Приймак, С.Стефурак, С.Бзунько, Л.Гавриш, М.Радиш та О.Крицкалюк. Беручи участь у всіх можливих виставках, що відбуваються на території України та за її межами, студенти Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва демонструють оригінальний підхід до вирішення традиційних виробів, свіжий погляд та власний неповторний стиль, гідно продовжуючи традиції косівської школи деревообробництва.
ЛІТЕРАТУРА
- Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України. − К., 1960.
- Соломченко О.Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. − К., 1986.
- Станкевич М. Українське художнє дерево XVI-XX ст. − Львів, 2002.
- Юсипчук Ю.В. Школа Василя Девдюка і формування традицій новітнього гуцульського деревообробництва та металірства кінця XIX − XX століття / Дис. … канд. мистецтвознавства. − Львів, 2001.
- Шмагало Р. Т. Мистецька освіта в Україні середини XIX – середини XX ст. − Львів: Українські технології, 2005. – 526 с., іл.
- Приймак Й. Історичні аспекти становлення Косівської школи художнього різьблення // Вісник Львівської національної академії мистецтв. − Львів: ЛНАМ. − 2007. − Спецвипуск III.
