Фахова декоративна кераміка вражає сьогодні здатністю синтезувати виражальні засоби багатьох видів мистецтва, оперувати різноманітними формами. Одначе нерідко проявляється і тенденція до втрати специфіки матеріалу, тонке відчуття і розуміння якого є необхідним чинником у роботі художника декоративно-ужиткового мистецтва. Та чимало косівчан-керамістів постійно звертається до споконвічних джерел — невичерпної скарбниці народних традицій. До таких належить Наталія Якимишин (Молоткова), яка більш як сорок років присвятила косівській кераміці, створюючи барвисті візерунки на різноманітних гончарних формах.
Наталія з’явилася на Божий світ 14 липня 1956 року в родині Марії Камінської і Василя Якимишина. Вони проживали у той час у с. Бубнівка Харцизького району, що на Донеччині. Дитинство і юні роки пройшли у с. Микитинцях нашого району — в родині дідуся Івана та бабусі Анни Камінських. Вони зуміли прищепити дівчинці любов і пошану до праці. З глибокою вдячністю Наталя берегла і пронесла крізь своє життя побут і звичаї цієї родини.
Успішнр закінчила Микитинецьку восьмирічну школу в 1971 році і вступила до Косівського технікуму народних художніх промислів (тепер — КІПДМ ЛНАМ). Мудрі викладачі-наставники сформували її світогляд і фахові навички. З добром і шаною згадує Наталія Василівна Г.Колоса, К.Сусак, І.Андрейканіча, І.Добринова, Е.Бієвського, які жертовно передавали знання і досвід студентам, навчали життєвої мудрості, фахово зорієнтовували всіх допитливих і здібних.
У 1975 році Н.Якимишин з успіхом завершила навчання, добре захистила дипломну роботу та отримала спеціальність майстра-художника.
У той час повнокровно функціонували два потужні підприємства: ВХО «Гуцульщина» та виробничо-художні майстерні Художнього фонду України. Влаштувалася на роботу в керамічний цех виробничо-художніх майстерень, де сумлінно трудилася майже тридцять років.
Косівська кераміка 60-80-х рр. XX ст. переживала нове піднесення. Саме у керамічному цеху при Косівських художньо-виробничих майстернях сповідували принципи широкого залучення талантів, розкриття ініціативи кожного майстра. Усі працівники мали не тільки своє робоче місце, але й необхідне обладнання, сировину, забезпечений збут виготовленої керамічної продукції, тобто — всі умови для творчої праці. Більшість молодих майстрів успішно працювали над поліпшенням якості серійного і масового виробництва, над розширенням асортименту керамічних виробів. Розвивали традиції косівської кераміки наприкінці 80-х р. XX ст. такі особистості як І.Козак, В.Івасюк, Х.Урбанська, Л. і Я.Прокопики, Н.Якимишин (Молоткова), І.Заячук, В.Бурмич, У.Шкром’юк, О.Кабин та багато майстрів-керамістів. Вони зробили вагомий внесок у розвиток косівської кераміки.
Сьогодні все змінилося. Майже кожен майстер зорганізував приватне виробництво художньої кераміки. В одному з таких працює Наталія Якимишин. Це робітня Іванни Козак (Ділети) — відомої художниці і берегині династійних здобутків у царині косівського художнього гончарства.
Н.В.Якимишин сприймає кращі здобутки гончарного ремесла через призму сучасного образного мислення і сміливого творчого експерименту, знаходить їм оригінальну інтерпретацію. Вона віртуозно володіє технікою гончарного кола, що визначає характер більшості її декоративних композицій.
Щирість і щедрість таланту пані Наталії здатні подарувати уважному та чуйному глядачеві справжню радість спілкування з художньою керамікою.
Хочу побажати талановитій майстрині з нагоди її ювілею багато радості, щастя, добра, творчої снаги. Многая літ Наталії Якимишин — чудесній мамі, бабусі, товаришці, художниці, яка збагачує народні традиції, опановуючи передові засоби декорування і різноманітну палітру барвників.
Марія Іванчук,
мистецтвознавець, член НСХУ, м. Косів.
«Гуцульський край», №28, 22.07.2016 року
