14 серпня 2020 року помер Микола Грепиняк.
Працівника Косівських художньо-виробничих майстерень, які діяли при Спілці художників України, Миколу Грепиняка, запросили до Брустурівської середньої школи на роботу вчителем трудового навчання. Там і мені довелося працювати у 1975–1977 роках, де і познайомився і часто спілкувався із талановитим умільцем, фаховим педагогом із глибокими знаннями у царині мистецтвознавства, публіцистики і краєзнавства, із палким пропагандистом народного декоративно-ужиткового та декоративно-прикладного мистецтва Гуцульщини — Миколою Івановичем Грепиняком.
Він випромінював добру енергетику: з ним було легко спілкуватися нам, молодим педагогам; у наших невдачах він умів розрадити, старався якось чимось допомогти, бо вражав нас своєю обізнаністю з питань на різну тематику, адже був дуже начитаним. Незважаючи на різницю у віці, у нас були з ним досить теплі та дружні відносини. Він був справжнім інтелігентом, філософом, вражав своєю ерудованістю та, крім усього, патріотизмом, був від природи різнобічно обдарованим.
Про нього можна сказати словами Аделі Григорук, заслуженого працівника освіти України: « … Є митці, творчість яких не вичерпується лише кількістю виконаних ними робіт. Навколо себе вони мовби створюють певне «силове поле», що притягує як тих, хто фахово займається мистецтвом, так і далеких від творчих професій людей. Такі митці формують не тільки власне естетичну, але й етичну атмосферу, стають для інших мірою і нормою високої вимогливості до себе, своєї творчості. Вони визначають культурний простір епохи, свого краю».
Миколу Грепиняка любили і поважали учні, горнулися до нього. Багато випускників Брустурівської школи, котрих навчав Микола Іванович і був для них прикладом для наслідування, закінчили Косівський технікум народних художніх промислів і Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв і нині є вчителями трудового навчання, знаними різьбярами на Прикарпатті.
Після переїзду у 1989 році Миколиної родини до Вижнього Березова, колиски дитинства і юності його дружини Марії, мені знову пощастило жити поряд із творчим педагогом. Він навчав дітей різьбленню та інкрустації у власній майстерні, організував гурток різьби на дереві для моїх учнів із Вижньо-березівської школи, в якій я працював з 1978 року.
Великий майстер із Брустурів і не думав тоді, що у цьому краї, де різьбярство не було поширеним, стане його зачинателем. Я часто бував у його власній майстерні, спостерігав за роботою митця, милувався його витворами і дивувався, коли він встигає і різьбити, і малювати, і матеріал збирати та писати нариси про митців-земляків, і навчати талановиту мистецьку молодь, яка залюбки вчилася різьбити і на заняття гуртка йшла, немов на свято, і чудовий квітник на подвір’ї доглядати, і по господарству поратися, і навіть вірші писати.
Коли підріс мій син і навчався у 6-му класі, я привів його до Миколи Івановича з проханням подивитися, чи може він чогось у нього навчитися. І яким було моє здивування, коли мій син-семикласник через рік навчання у самобутнього майстра і художника під його керівництвом виготовив сюрприз — приніс мені в подарунок на ювілейну дату народження великий різьблений та інкрустований таріль. Такі знання і в такій мірі може передати дітям тільки педагог з високим професійним, культурним і освітнім рівнем.
Народився Микола Грепиняк у селі Брустурах 19 березня 1933 року в родині простих гуцулів.
Батько, Іван Семенович, столярував і різьбив, знав будівельну та слюсарну справи, вмів мурувати печі, грати на скрипці та флоярі, сам собі змайстрував скрипку, а мати вишивала та писала писанки. Сім’я була чималенька (п’ятеро дітей), а ще більші — нестатки, тому батько приймав обдарованих юнаків на навчання до своєї різьбярської майстерні, щоб заробити якусь копійку та вийти із скрутного становища.
Майструвати і різьбити на дереві Микола почав з дев’яти років. Тоді ж став захоплюватися і малюванням. У шостому класі Миколу виключили зі школи за малювання образів святих. Семирічну освіту Микола Грепиняк здобув уже в зрілому віці — 1968 року, в Косівській вечірній змінній середній школі.
Відтак здібний юнак вступає до Косівського училища прикладного мистецтва, про яке мріяв з дитинства. Студентів залучали до осінніх робіт на колгоспних полях. На збиранні картоплі в колгоспі першокурсник Микола отримав запалення легень, довго хворів, а після одужання в училище уже не повернувся. Але він багато читав, малював, наполегливо займався самоосвітою.
Грепиняк часто бував у майстерні місцевого різьбяра Петра Ткачука, цікавився його роботами, учився у нього секретів різьблення та інкрустації. Петро порадив Миколі звернутися за консультацією до відомого художника, мистецтвознавця-колекціонера з Косова Євгена Сагайдачного. За порадою Сагайдачного, Микола Грепиняк скоро опанував акварельний та олійний живопис, графіку, скульптуру малих форм, захоплювувався екслібрисами, підтримував ділові стосунки з науковими працівниками Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.
Мистецтво художньої обробки дерева, живопис, гравюру на дереві та ліногравюру Микола Іванович освоїв самотужки. Від прославленого майстра художньої обробки металу Івана Дручківа перейняв досвід та секрети технології виготовлення і оздоблення виробів. Майстер на всі руки захоплювався і мосяжництвом. Крім того, записував цікаві факти з життя і побуту гуцульських умільців-мосяжників. Ще він вивчав творчість майстринь виробів із сиру, писав про них нариси. Але найбільш його вабило дерево. Різьба та інкрустація мали визначальне значення для подальшої творчої діяльності.
Від твору до твору зростала майстерність Миколи Івановича — і успіх не забарився: він стає учасником районних, обласних, республіканських і всесоюзних виставок. З виставок твори Миколи Грепиняка рікою текли в різні музеї світу.
Твори Миколи Грепиняка зберігаються у державних музеях Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Львова, Києва, Канева, в музеях Росії, Румунії, Болгарії, Чехії та Словаччини. А також вони є у приватних колекціях США та Канади. Його роботи побували також на виставках у Москві, Прибалтиці, Білорусі, Польщі та інших країнах світу.
Різьблені та інкрустовані тарелі, шкатулки, рахви Миколи Грепиняка експонували на 55-ти художніх виставках в Україні та за її межами — в Румунії, Болгарії, Чехословаччині, Австрії, Канаді і Росії.
За створення нових зразків художніх виробів, дивотвори в техніці плоскої різьби та інкрустації, привабливі й довершені форми й композиції, акварельні картини — краєвиди мальовничої брустурівської природи Миколу Грепиняка прийняли до Спілки художників України.
Микола Грепиняк — духовно багата людина: мав свою власну бібліотеку, де зібрав сотні книг про народне мистецтво краю та всієї України; любив малювати, в своїй колекції мав понад 200 екслібрисів, сотні малюнків і різьблених інкрустованих виробів із дерева; писав вірші.
Свого часу Микола Іванович закінчив однорічну заочну школу громадських кореспондентів при Косівській районній газеті. Він — автор майже двохсот мистецтвознавчих статей і нарисів про народних самобутніх умільців гуцульського краю. Завдяки публікаціям Миколи Грепиняка гуцульські майстри стають відомими людьми і навіть членами творчих спілок.
Відомий педагог і дослідник Косівщини Ігор Пелипейко про нариси Миколи Грепиняка писав: «Перед читачем постають написані в теплих кольорах образи людей, до яких автор відчуває щиру симпатію і творчим успіхам яких серце радіє. А це між митцями не дуже часто спостерігається…». Він відзначав значні творчі здобутки Миколи Івановича і підкреслював, що Грепинякові нариси вимальовують дивовижний розмах народного мистецтва Гуцульщини, показують справжню картину унікальної обдарованості горян.
Вижній Березів, як і вся Гуцульщина, гордиться тим, що мала справжнього митця, у роботах якого зашифрована вся краса мальовничих Карпат. Микола Грепиняк писав: «Як мистець і краєзнавець, прагну і стараюся пропагувати різцем і пером справжню гуцульську самобутність, щоб мистецтво наше розвивалось у кращих традиціях національної української духовності та культури. Ніяких чужих стилів, асиміляції не сприймаю».
В перші роки проживання у Вижньому Березові Микола Грепиняк долучився до оздоблення Церкви Вознесіння Христового, доклав немало старань у різьбленні та інкрустації: виготовив семисвічник, тетрапод, свічники, патериці, процесійні хрести, трійці; разом зі столяром Михайлом Васкулом змайстрував та оздобив накладними елементами з різнокольорових порід дерева крилос; подарував Церкві ручний хрест для священника. «Микола Іванович, — пише про нього Аделя Григорук, — щасливий з того, що дар, отриманий від Бога, щиро віддав Господові на його прославу…».
«Життя прожито не марно», — так висловився про Миколу Грепиняка мистецтвознавець Олексій Соломченко. Це правда, адже Микола Іванович протягом усього свідомого життя служив мистецтву, людям і Україні.
«Справжній мистецький твір, — пише поціновувач таланту Миколи Грепиняка Аделя Григорук, — народжується з любові — до людей, своєї землі, Вітчизни. Тільки тоді він, у свою чергу, також народить любов. Усе своє довге життя Микола Грепиняк керувався цими істинами. Творив красу з любові, штрих за штрихом вирізьблював її на теплій поверхні чи то карпатської груші, чи горіха, чи явора, мережив пером на біленьких аркушах паперу. Це — його життєпис, вкарбований в історію українського мистецтва. Його духовний скарб, призбираний в рідних горах і відданий людям. На добро і пожиток».
Помер Микола Грепиняк 14 серпня 2020 р. Похований у Вижньому Березові на цвинтарі, де спочиває і його дружина Марія.
Ярослав Дрогомирецький,
с. Вижній Березів.
«Гуцульський край», №35, 28.08.2020 року
