З історії нашого народного мистецтва

28 березня, 2021 | Розміщено в розділі Новини | Прокоментуй!

У 60–70-х роках минулого століття на території Косівщини працювало чимало майстерень і філій, орієнтованих на випуск продукції з ознаками народного стилю. Майже всі вони були підпорядковані фабриці «Гуцульщина», пізніше — виробничо-художнє об’єднання (ВХО), і мали великий вплив на розвиток гуцульського народного мистецтва, зокрема Косівщини.

Діяв у той час, окрім ВХО «Гуцульщина», художньо-виробничий комбінат (ХВК) при Спілці художників України, в якому працювали відомі майстри: різьбярі, ткачі, керамісти. Вони були прекрасними спеціалістами, мали досвід роботи, а деякі — й відповідну освіту. Спочатку була організована й почала працювати артіль «Гуцульщина».

Першим організатором артілі був Микола Тимків, випускник приватної школи Василя Девдюка. Разом з Кіщуком Миколою Федоровичем, який на той час уже був відомим майстром, вони запросили до праці добрих спеціалістів. Міцний колектив майстрів дав поштовх до виготовлення виробів високої художньої вартості, які користувалися попитом не тільки в Україні, а й за кордоном.

Вплив на випуск продукції високої якості мала не сама артіль, а організована при ній творча група. Створення такої групи було продиктоване часом, вимогою ринку.
По-перше, запит на якісну продукцію у замовників став більш вимогливий, по-друге, зросли купівельна спроможність і добробут населення. Першим, хто порушив питання організації творчої групи, був директор ВХО О.П.Романюк.

Основним завданням членів групи було створення нових зразків для подальшого впровадження їх у виробництво. У групу набрали 11 осіб під керівництвом Івана Юрійовича Павлика, згодом — заслуженого майстра народної творчості. Творча група працювала за основними напрямками виробництва: художнє дерево, ткацтво, пізніше — шкіра. Але починалося все дещо по-іншому.

Через Раду міністрів, згідно з договором між Київською хустковою фабрикою і’ фабрикою «Гуцульщина», було ухвалено рішення про будівництво в м. Косові філіалу хусткової фабрики стебельчатого узору. Вона мала підпорядковуватися міністерству місцевої промисловості — таким було розпорядження міністра місцевої промисловості Іващенка та його заступника Гаєвського. З метою реалізації цього задуму від фабрики «Гуцульщина» направили двох майстрів — Івана Юрійовича Павлика та Олексія Івановича Корбутяка на Павловопосадську хусткову фабрику в Росію, на навчання.

Після ознайомлення з виробництвом у Росії названі майстри разом із одинадцятьма членами групи взялися налагоджувати роботу з виготовлення штампів для орнаментування хусток. Рисунки для штампів надсилала хусткова фабрика з Києва. Два роки ціла група працювала над виготовленням штампів. Як уже згадувалося, у групу відібрали найкращих різьбярів: І.Ю.Павлика, М.В.Довбенчука, І.Довбенчука, Романа Боєчка, Дмитра Стринадюка, Миколу Матійчака, Йосипа Кравчука, Романа Процюка, Йосипа Павлика, Олексія Корбутяка, Івана Савченка, а також двох столярів: Миколу Гавриша та Василя Лукашка.

Робота була не з легких. Штампи за рисунками виготовляли з торця деревини липи. Потім заливали спеціальним сплавом металу — із сурми, олова, цинку. Збирали штампи розміром на четвертину хустини. Висота рисунка на штампі була досить високою — декілька сантиметрів.

Пізніше готові штампи закріплювали розчином, щоб вони були стійкішими у користуванні й довго служили. Спочатку групою керував Іван Юрійович Павлик, а пізніше — О.І.Корбутяк. Фабрика «Гуцульщина» співпрацювала з хустковою фабрикою із Росії недовго, приблизно два роки. Спричинило призупинення роботи те, що хусткова фабрика знайшла інших виконавців, які виконували цю роботу на фрезерно-копіювальних верстатах із Швейцарії.

Тому групу закрили, але через місяць, за розпорядженням директора Гуцульщини Романюка, її відновили і назвали «творчою групою», розширили. Майстри почали виготовляти зразки для оновлення асортименту виробів серійного виробництва згідно з напрямками випуску продукції. Керівником групи призначили І.М.Смолянця. До неї входили: Й.М.Кравчук, О.І.Корбутяк, Ф.Р. Гавриленко, Іван Вахняк. Пізніше групою недовго керував О.І.Корбутяк. Це були кераміки, спеціалісти з художньої обробки дерева, ткацтва й килимарства, пізніше долучилися ще й фахівці виробів зі шкіри.

Творчих майстрів розподілили по відділах: художнє дерево: І.М.Смолянець, О.І.Корбутяк, Ф.Р.Гавриленко, І.Вахняк, Й.Кравчук, В.Стефурак; ткацтво і килимарство: художник С.Повшук, та його помічники — Марія Дзюбей, Люся Василович, Марія Балагурак, які одночасно виконували спецзамовлення, а також копіювальниця Ганна Ватаманюк. Творчим майстром з кераміки був Василь Стрипко, з художньої обробки шкіри творчими майстрами були Іван Фіцич та Марія Книгницька. В цілому група складалася з 18-ти осіб, це були спеціалісти вищої категорії, прекрасні знавці своєї справи.

Керував творчим колективом головний художник фабрики, випускник Косівського училища, а пізніше — Львівського інституту ПДМ, В.О.Шевчук.

Діяльність творчої групи не обмежувалася виготовленням зразків для виробництва. Тут виготовляли художні вироби навіть за кордон. Робота творчої групи була особливо помітною, коли туди приходили випускники Косівського училища ПДМ, а пізніше — технікуму, які мали відповідний багаж знань з композиції, технології, вміли мислити творчо.

Здобутки творчої групи і фабрики були вагомими. На фабриці працювали курси підготовки фахівців з різних напрямків виробництва, що давало можливість забезпечити роботою майже три тисячі осіб. Там народжувалися нові технології, шліфували техніки оздоблення виробів. Студенти з Косівського технікуму та Вижницького училища проходили виробничу практику. Підприємства допомагали освітнім закладам матеріалами для виробничого навчання, приймали на роботу їхніх випускників.

Таким чином зростав авторитет і підприємства, і навчального закладу, а разом із цим — зростала популярність народного мистецтва.

Ми повинні дякувати тим членам творчої групи, хто і сьогодні плідно працює на ниві популяризації нашого прекрасного мистецтва: Федорові Гавриленку, Іванові Вахняку, Марії Книгницькій, Іванові Фіцичу та іншим, і в пошані схилити голову перед пам’яттю тих, хто відійшов від нас.

Йосип Приймак,
заслужений працівник освіти України.
«Гуцульський край», №13, 26.03.2021 рік

Share

Написати коментар